Блаженний Юзеф Янковський SAC

Життя і мучеництво

  1. Дорога до священства

Юзеф Янковський народився 17 листопада 1910 року у Чичковах Поморського воєводства у Польщі в родині Роберта і Михаліни (дівоче прізвище Пелплінська) Янковських. Був другою дитиною з восьми дітей. Хрещення отримав 20 листопада 1910 року у парафіяльному храмі, який знаходився у Брусах. Мати Юзефа, людина релігійна і мудра вихователька, говорила про своїх дітей: «Я не балувала дітей – не мала на це часу. Не можу поскаржитися на жодну дитину, а проте Юзек був найкращим серед них».

24 вересня 1922 року Юзеф приступив до Першого Причастя. З найменших років він відзначався глибокою релігійністю, любов’ю до молитви і зацікавленістю духовними справами. Рано почав думати про священство. На початку 1924/1925 навчального року його прийняли до палотинської гімназії у Сухарах, в якій було лише перших два класи. Подальше навчання хлопчик проходив у Вадовіцах на Копці у Маріїнському колегіумі. Під час канікул він допомагав батькам, заробляв гроші на оплату навчання у семінарії, оскільки родина переживала у той час матеріальну скруту. У нижчій духовній семінарії належав до «Місіонерського гуртка» та гімназійного оркестру. Був старанним у навчанні і дуже акуратним у дотриманні розпорядку дня.

На початку серпня 1929 року, закінчивши шостий клас гімназії, Юзеф Янковський вступив до новіціату в Олтажеві. Великий вплив на його духовний розвиток справила «Історія однієї душі» св. Терези від Дитятка Ісуса. Юзефа приваблювала її «мала дорога», яка виражалася у жертовності і великій любові до Бога і людей. Після закінчення новіціату він повернувся до гімназії у Вадовіцах, де склав іспити на атестат зрілості і розпочав навчання на відділі філософії.

В одному із листів Юзеф Янковський писав до родини: «Мені дуже подобається філософія… стараюся якнайкраще використати час навчання, оскільки його не повернеш. Священик повинен мати великий багаж знань, особливо в наші часи, а ще випрошувати у Бога багато ласок для себе, тож прошу вас про молитовну допомогу». Юнак був дуже вимогливим до себе, а тому боровся зі своїми вадами, старався здобувати чесноти побожності, послужливості і працьовитості. Другий курс навчання на відділі філософії він закінчив у Сухарах, увесь час підтримуючи тісний контакт із родиною. Турбуючись про духовне добро для своїх рідних, він заохочував, наприклад, до інтронізації Пресвятого Серця Ісуса у батьківському домі. На срібний ювілей шлюбу, який відзначали його батьки, Юзеф написав довгого зворушливого листа. Можна сказати, що він був ревним душпастирем власної родини, допомагав їй прямувати дорогою віри, молитви, святості і діяльної участі в апостольстві.

Опанувавши філософію, Юзеф Янковський продовжив навчання на відділі теології: три роки у Сухарах та один рік в Олтажеві. Навчання не було на заваді тому, щоб юнак йшов дорогою до святості. Він писав до своєї матері: «Хочу прямувати до великої святості і любити Бога понад усе, водночас бажаю бути забутим». В урочистість Успіння Пресвятої Діви Марії 15 серпня 1931 року склав перші обітниці у Вадовіцах на Копці. Юзеф писав про цю подію до своєї родини: «День мого посвячення Богу є для мене днем радості і щастя. Устами обіцяв витримати в ОКА протягом року, а в серці – навічно (…)». 10 травня 1933 року він отримав тонзуру і нижче свячення з рук о. кард. Августа Хлонда, примаса Польщі, 5 травня 1935 року – субдияконат, а 5 липня того самого року – дияконат.

Перед прийняттям священицького сану у листі від 23 липня 1936 року Юзеф Янковський висловив свою безмежну довіру до Бога, глибоку вдячність батькам, а також прагнення любити Бога понад життя і стати Його великим апостолом. Він писав: «Відтоді, як я пізнав краще Бога і зрозумів, у чому полягає досконалість людини, у моїй душі з’явилося одне бажання: любити Бога якнайпалкіше. Святий Павло заохочує до цього особливим чином: аби понад усі дари ми прагнути дару любові. А оскільки Бог дозволяє бажати, то очевидно цього хоче. Як говорить св. Тереза, «чим більше Він хоче дати, тим більше велить прагнути».

«(…) Прагну здобути для Бога багато, багато душ, хочу бути великим апостолом, але це можливо лише з допомогою великої любові Бога… Мене не задовольняє бути другим Христом тільки під час святої Меси – хочу бути Ним завжди. Утім, зможу бути таким тільки тоді, коли любитиму Бога понад усе досконалою любов’ю. Прагну любити Бога понад життя. Готовий будь-якої миті віддати його охочим серцем, але без палкої і великої любові Бога не хотів би йти у світ інший. Якщо Господь не дасть мені цього дару впродовж мого життя, вірю, що дасть у годину смерті, аби тільки прагнення цього не згасало, а навпаки – увесь час зростало.

У листах до матері і рідних Юзеф Янковський довірливо просив про молитву, щоби бути вірним Божому поклику: «Просіть Бога, аби моє серце, позбавлене самозакоханості, завжди було відкритим для того, щоби прийняти Його благодать, щоб я ніколи не забував віддаватися Йому у жертву, оскільки самопожертва народжує любов. Просіть, щоб завжди якнайбільше мав користі зі святих Мес, в яких Бог хоче дати мені якнайбільше любові».

  1. Душпастирське служіння

2 серпня 1936 року з рук гнезненського єпископа Антонія Лаубітца Юзеф Янковський отримав таїнство Священства. 5 серпня відправив свою приміційну Месу у Брусах. Для того, щоби парафіяни могли взяти участь в урочистості, довелося виставити троє воріт. Після канікул отець Юзеф повернувся до навчання на відділі теології в Олтажеві, а також взяв під опіку Євхаристійний рух. За рік, після остаточного закінчення семінарії, був призначений душпастирем і катехетом в Олтажеві й околицях. Тут він виголошував недільні проповіді для дітей, опікувався постулантами, займався бібліотекою, а також часто їздив до прилеглих до Олтажева парафій, де сповідав людей. Наприкінці січня 1939 року його призначили секретарем Комітету допомоги дітям.

З наближенням до Олтажева фронту у вересні 1939 року прийняли рішення перенести духовну семінарію до палотинських домів, які знаходилися на східній території Польщі. 7 вересня отці-професори разом із семінаристами вирушили за Віслу. У будинку залишився о. Юзеф Янковський разом із кількома співбратами – усі погодилися на це добровільно. Отець Юзеф порадив прикріпити на верхівці дому образ Матері Божої Любові. Вчинок цей свідчив не лише про відвагу Юзефа Янковського і його готовність пожертвувати власним життям, а й був виразом його живої віри у Божу допомогу та особливу опіку Матері Божої.

Усе більше людей, які втікали від воєнних дій, знаходили укриття в семінарійному будинку. Отець Юзеф нікому не відмовляв у тому, щоби надати притулок і їжу. Коли на домом літали бомби, заспокоював, заохочував до мужності, допомагав пробудити акт досконалого розкаяння і відпускав гріхи. Навіть посеред найбільшої небезпеки відправляв у капличці святу Месу, сповідав та уділяв Причастя. А коли неподалік їхнього дому точилися бої, поспішав туди з ризиком для власного життя, щоб допомогти важкопораненим.

У середині вересня до семінарійного дому прийшли німецькі солдати. Жінок і дітей вивезли – лише о. Юзефу Янковському дозволили залишитися як доглядачеві та опікуну хворих. Семінарія перетворилася на військовий шпиталь. Отець Юзеф змушений був зайнятися постачанням дому. У грудні 1939 року, коли німці покинули їхню територію, Олтажевська семінарія прийняла семінаристів із різних дієцезій та чернечих спільнот. У будинку оселилося понад сто осіб. Попри великі труднощі, отцю вдавалося подбати для всіх про їжу і тепло. Крім того, він опікувався бідними, виконував свої душпастирські обов’язки, сповідав та виголошував проповіді.

Семінаристи цінили його як доброго сповідника. Отець надавав великого значення духовному керівництву. Деякі каянники занотовували його поради і старалися запам’ятати їх на все життя. Ось деякі приклади повчань отця Юзефа Янковського:

«Бог якнайбільше турбується про твою святість – дозволь Йому діяти. Люби зосередженість, тишу, молитву, і ти почуєш у душі голос Бога»;

«Чим більше будемо любити Бога, тим більші ласки зможемо випросити у Нього»;

«Просімо Бога, щоб навчив нас страждати і вчити цього інших»;

«Освячуватися можемо лише завдяки більшій любові. Згідно з думками святої Терезки не умертвіння і самозречення ведуть нас до святості, а безмежна довіра, дитячість. Молімося про це, ввіряймо себе Матері Божій»;

«Викиньмо зі свого серця земні прив’язаності, самозакоханість – Ісус винагородить нас із надлишком, ми навчимося цінувати ласку хреста, коли Він пошле нам хрест»;

31 травня 1941 року о. Юзефа Янковського обрали наставником новіціату. Ця звістка застала його зненацька – не був готовим до таких обов’язків, більше того, вважав, що до цього справа не дійде. «Я переконаний, – говорив він, – щось станеться – магістром я не стану». Насправді так і вийшло.

  1. Арешт і смерть в Освенцимі

16 травня 1941 року до Олтажева приїхали з Варшави гестапівці, розпочалися багатогодинні допити усіх мешканців будинку. Заарештувавши о. Юзефа Янковського та ще вісьмох мешканців дому, вивезли їх до Пав’яцької в’язниці у Варшаві.

Під час допиту отець Юзеф зберігав спокій, коли його виводили, сказав до тих, що стояли неподалік: «До зустрічі в небі». Як в Олтажеві, так і тут о. Юзеф Янковський узяв на себе цілковиту відповідальність за ймовірний привід арешту, бажаючи таким чином вберегти від арешту своїх братів, а вже ув’язнених – звільнити. Така поведінка Юзефа Янковського здивувала навіть гестапівців. Його жорстоко били у в’язниці, однак у записці до співбратів він написав: «Я щасливий».

28 травня 1941 року о. Юзефа Янковського вивезли до концтабору в Освенцимі – вивезли тим самим транспортом, що й о. Максиміліана Кольбу – францисканця і святого мученика. Звідти отець Юзеф написав шість листів до своєї матері, в яких заспокоював родину щодо свого стану здоров’я, просив про молитву і матеріальну допомогу для себе і співбратів. Однак нелюдські умови концтабору перевищували можливості його слабкого організму – у жовтні 1941 року о. Юзефа Янковського не стало. Він, як і багато інших в’язнів Освенцима, пройшов свою хресну дорогу. Як католицького священика його особливим чином переслідували, принижували і катували. Отець Конрад Шведа у свої спогадах про концтабір пише: «Отця Янковського до півсмерті забив кривавий Кротт, наглядач за роботою «Бабіце» – наступного дня той помер».

Сталось це 16 жовтня 1941 року. Конрад Шведа залишив багато інформації про духовне й апостольське обличчя, а також про страждання і смерть інших палотинців, зокрема о. Францішка Кіляна. Про о. Юзефа Янковського пише коротко, що отець пройшов героїчну дорогу мучеництва, і був, як й інші, убитий через ненависть до віри і Христового священства. Загинув о. Юзеф Янковський маючи лише 31 рік, з яких 5 років був священиком.

***

Пам’ять про о. Юзефа Янковського SAC була надзвичайно живою, а думка про його святість і мучеництво широко відомою, якщо вже у 1947 році на генеральних зборах ОКА у Римі серед представлених кандидатів для винесення на вівтар Юзеф Янковський був першим, оскільки свідомо віддав своє життя з любові до Бога і ближніх.

Отець Генрик Кетлінський