Біографія

Зі святими найкраще знайомитися, читаючи те, що вони самі написали. Можливо, це було би складно у разі якихось заглиблених теологів, а ось щодо Малої Терези, як її звуть (на відміну від св.Терези Авільської, «Старшої»), то це стовідсотково. «Історія однієї душі», її спогади і певною мірою щоденник, показують як на долоні шлях доростання душі. Спершу це вельми солодка, у стилі кінця ХІХ століття, піднесена й емоційна проза. А потім течія цього «життєвого ручая» дедалі більше поглиблюється, аж доки не ловиш себе на вражаючій думці: від опису переживань ця дівчина перейшла до викладення суті живих стосунків із Богом. Це правильний шлях, бо з емоцій усе тільки починається, зупинятися на них і не варто, і навіть шкідливо.

Тереза Мартен (1873-1897) була дев’ятою дитиною у батьків, які вже й самі беатифіковані: Луї Мартена і Зелі Герен. Історію їхнього «шлюбного служіння Богові» варто почитати окремо. З дитинства Терезка відзначалася гарячим прагненням стати монахинею, навіть у своїй дитячій зухвалості намагалася «вибити» дозвіл на це у самого папи римського Лева ХІІІ. Їй було 14 років. Навряд чи вона сама знала, що їй залишилося прожити дуже мало; може, душа це знала, і тому підганяла дівчину.

З родини Мартен п’ятеро дочок стали монахинями. Тереза зрештою вступила до Кармелю – одного з найсуворіших орденів. Суворість життя проявлялася в усьому: і в нелегкому розкладі дня з тривалими молитвами, і в жорсткому послухові, і навіть у життєвих реаліях монастиря, який не мав опалення. Якби тодішні кармелітки жили комфортно, може, Тереза і не захворіла б на туберкульоз, який її так швидко спалив.

Ця молода монахиня ніколи не їздила світом і не була відома поза межам свого монастиря; однак вона стала покровителькою місій. У своєму щоденнику записала, що прагнула би втілити в собі всі покликання, також і місіонерське. Бог через Церкву сповнив також і це її бажання (1944).

Ця молода монахиня ніколи не вивчала якихось особливих глибин богослов’я та філософії, а виклала на письмі єдино лише свій духовний досвід, і цього вистачило, аби її проголошено Вчителем Церкви (1999).

Бог так глибоко і сильно «переробив» її, що з розпещеної капризулі вона перетворилася на справжнє багаття любові. Варто почитати, як вона згадує про своє дитинство: що замилування собою з боку довколишніх вона вважала нормою, а на будь-яке зауваження заливалася сльозами, бо не могла знести жодного докору. Це впізнавана для багатьох картинка. Зате після свого чудесного зцілення в дитинстві, коли Діва Марія до неї посміхнулася, після визначення свого шляху як життя для Бога, вона пройшла крізь дуже жорстку «терку» кармельського послуху. І навчилася в усьому відкривати для себе Бога і Його присутність.

Несподіваний вибух популярності Терезки після її канонізації пов’язаний не з якоюсь «промоцією» саме цієї святої, а з тим, що вона повернула святості дитинність і простоту. До кінця ХІХ століття у багатьох сформувалося розуміння святості як неймовірно тяжкої битви, на яку можуть вийти лише нечисленні могутні духом мужі. А раптом життєвий досвід Терезки, її «мала дорога» відкрили людям очі на те, що не в людських зусиллях полягає святість, а в прихиленні Бога до людини. І що Бог охочіше прихиляється до малих дітей, аніж до тих, хто зробив свою ставку на «приведення себе до святості».

Тереза з Лізьє належить до тих нечисленних святих Католицької Церкви, яких вшановують і православні віруючі.

Зображається в одязі кармелітки (коричневий хабіт, білий плащ), із трояндами в руках. З нею співвідносять чудо «дощу з трояндових пелюсток».

Джерело: CREDO